???

 

Мис на честь князя Семена.

Вітовщина є унікальною територією з огляду на імена великих людей, котрі залишилися у назвах місцевостей (топонімах) Вітовського району. Окрім відомого князя Вітовта, іменем якого колись називалася митниця і поселення Вітовка, існує ще одна місцевість, назва якої не справедливо забута, це мис Семенів Ріг, нині піденна околиця села Лупаревого. У давнину виступи суші, котрі омивалися з двох бокі

в водою і утворювали трикутник - наші предки називали Рогами. Тож, чому Ріг на лівому березі Бузького лиману назвали Семеновим?

Як доводять середньовічні літописи назва місцевості пов'язана з іменем останнього князя київського Семена Олельковича.

Народився Семен 1420 року, у родині князя Олелька Володимировича з роду Ольгердовичів.

У 1430 році по смерті Вітовта великого послаблюється контроль адміністрації Литви та Польщі на Київщину, тож у 1440 році було відновлене князівство Київське, яке очолив князь Олелько, син Володимира Ольгердовича, батько Семена.Тодішній правитель Великого князівства Литовського - Казимир не втручався у внутрішні справи Київського князівства. Після смерті Олелька князювання успадкував його син Семен. Олелькович вважав себе князем великого князівства Київського. До того ж сусід князя Семена — молдовський воєвода Стефан ІІІ називав князя Семена царем київським, і саме з таким титулом Семен Олелькович згадується у місцевих молдовських літописах. Судіть самі, володіння Семена Олельковича простягалися на півночі від міста Мозиря (нині Білорусь) і аж до Чорного моря на півдні. Вигідне географічне положення князівства дозволяло Семену Олельковичу контролювати значну частину дніпровського торгівельного шляху, який поєднував північно - східні слов'янські землі з Кримом та країнами Сходу. Князівські митниці брли мито з купецьких караванів, які рухалися з Московії до Криму і навпаки. Окрім Дніпровського узбережжя княжа військова сторожа контролювала також шлях на Крим узбережжям Бузького лиману а також Таванську переправу, де ці два шляхи поєднуались. До уваги читачів цитата з нарису про середньовічну Україну: ≪…Останні сліди руських залог,висунутих далеко на південь, фіксуються у 1450-1460-х рр. згадкою про

так званих ≪князя Семенових людей≫, тобто бояр Семена Олельковича

Київського, які несли вартову службу на косі при злитті Дніпровського

і Бузького лиманів, а сама коса отримала назву Семенового Рогу…≫ .

Після смерті князя Семена Олельковича у 1470 році Київське князівство назавжди припинило своє існування, і 1471 року натомість було утворене Київське воєводство.

Слід зазначити, що мис Семенів Ріг позначений на багатьох картах доби пізнього середньовічча. Про Семенів Ріг згадує у свїй книзі ”Цікавий опис України польської” (1648 р) відомий військовий інжинер і картограф Ґійом ле Вассер де Боплан, який 18 років служив в Україні. Також Семенів Ріг згадується у листах Кошового отамана Січі Запорозької Костя Гордієнка (Архів Нової Січі), зокрема до Думного радника Омел'яна Українцева, де йшлося про пам'ятний камінь на якому висічено, що землі ці даровані козакам на довічне користування великим князем Вітовтом. За словами Гордієнка камінь той стояв навпроти “Ста могил” (так козаки називали Ольвію). А ще на карті полковника Томілова “Течії рік Дніпра і Буга” за 1775 рік також позначений мис Семенів Ріг. Мис Семенів Ріг згаданий в «Історії запорозьких

козаків» Д. Яворницького як орієнтир межі території Запорозької Січі,

де розміщувалася залога козаків. Так, відповідно до мирного російсько-

турецького договору в Кючук-Кайнарджі від 10 липня 1774 року, ≪…

прикордонна лінія на правому березі Дніпра йшла рікою Бугом від Гарду

або від гирла річки Ташлика при Гарді там, де лежав камінь для позна-

чення границі, до самого гирла Бугу при урочищі Скелівський Ріг, нижче

Семенового рогу…≫ Прикордонна сторожа була розташована на злитті

Дніпра та Бугу. Д. Яворницький пише: ≪За даними 1774 р. біля Кизимису,

при гирлі Дніпра, у запорожців стояло 500 чоловік пішої команди, які жили

у 25 землянках та 30 куренях; біля Семенового Рогу, в гирлі Бугу – 200

чоловік кінної команди й до 40 очеретяних куренів≫. Як бачимо місцевість про яку йдеться не була безлюдною, а була обжитою багато століть тому. На превеликий жаль нині ця давня назва місцевості (топонім) якому близько 600 років не справедливо забутий нащадками.

Джерела:

1."Історія України в особах: Литовсько-польська доба/ О.Дзюба, М.Довбищенко, О.Русина (упорядник)та інш. - Україна, 1997 -272с. ISBN 966-524-022-6 (Стор. 53).

2. (Нарис

історії середньовічної та ранньомодерної України. – 2-ге вид., перероблене

та розшир. – К.: Критика, 2005. – 584 с. Стор. 176)